Виступ на батьківських зборах у 1 – х класах

“Рекомендації для батьків дітей, які йдуть до школи”

Виховання дитини починається від її народження. Якою вона виросте, значною мірою залежить від її батьків. Батьки в родині мають виконувати функції педагога: освітню, виховну, розвивальну.

Вступ до школи – переломний момент у житті дитини. Він пов”язаний з новим типом стосунків з оточенням (ровесниками й дорослими), новим видом основної діяльності (навчальної, а не ігрової). У житті дитини змінюється все: обов”язки, оточення, режим. Це “кризовий період” у житті дитини, і ця “криза” виявляється у тому, що свої ігрові потреби дититна має задовольняти навчальними способами. Процес адаптації до шкільного життя у дітей триває по-різному – від 2 тижнів до 2 – 3 місяців (залежно від рівня їх готовності до школи, психофізіологічних особливостей та стану здоров”я). Вирішальну роль тут відіграє сформований у дошкільному віці рівень готовності до школи, або “шкільної зрілості

1. морфогенетичній готовності, що передбачає фізіологічну зрілість (стан здоров”я) та рівень фізичного розвитку (розвиток дрібної моторики руки і зорово-рухової координації);

2. інтелектуальній готовності, що передбачає володіння дитиною певною кількістю знань про явища навколишнього середовища, уміння порівнювати, класифікувати та узагальнювати ці знання, а також певний рвень розвитку пізнавальних здібностей у дитини (мислення, пам”яті, сприймання, уяви, уваги);

3. комункативній готовності, що передбачає володіння навичками взаємодії з однолітками, дорослими, а саме: знання моральних норм та правил поведінки (вміння слухати, не перебиваючи, вміння вибачати і вибачатися, співчувати, враховувати настрій та бажання інших тлюдей тощо);

4. емоційно-вольовій готовності, що передбачає вміння:

         · робити не лише те, що подобається, а й те, що необхідно зробити;

         · розуміти й адекватно виражати свої емоції;

         · свідомо підкорятись загальним правилам та вимогам;

         · уважно слухати й виконувати самостійно найпростіші усні вказівки дорослого;

         · самостійно діяти за зразком.

5. мотиваційній готовності, що передбачає чітко сформовану позицію школяра, коли дитина:

         · має належне уявлення про школу;

         · позитивно ставиться до шкільних занять, загальноприйнятих норм дисципліни;

         · віддіє перевагу урокам математики, лічби, а не малюванню, фізкультутрі;

         · визнає авторитет учителя.

1.     Сприяйте дитячій автономності (самостійності). Чим більше ви вимагаєте її в усіх сферах повсякденного життя, тим більше зможе ваша дитина працювати з почуттям відповідальності в шкільній сфері. Автономне навчання є тією ціллю, в напрямку якої ви маєте працювати, тому що самостійність є найважливішим елементом ефективного і тивалого процесу навчання. Хваліть свою дитину за самостійні дії, наприклад, за самостійне розпізнавання помилок.

2.     Якщо ваша дитина потребує допомоги, спонукайте її до того, щоб вона сама знайшла шляхи розв”язання. Допоможіть їй завдяки підказкам, таким як, напиклад, вказіка на довідники, знаходження правил, відгадування ребусів та інше, що може привести до шляхів розв”язання. Не спонукайте дитину тільки до одного шляху розв”язання.

3.     Визнайте здобутки дитини. Надавайте первагу похвалі, а не докорам. Похвалою та заохоченням ви досягнете чогось набагато легше, ніж ниттям, покаранням.

4.     При похвалі звертайте увагу на те, щоб не обмежувати її критикою (Дев”ять це чудово, але без двох дурних помилок, це було б дванадцять)

5.     Не ставте перед своєю дитиною завищені вимоги. Не робіть їх строгішими ніж вимоги вчителя.

6.     Будьте зразком у поведінці. Вимагайте від своєї дитини не більше, ніж від себе самого. Дитина, яка баче своїх батьків, які читають, швидше й сама читатиме, ніж дитина, батьки якої часто сидять перед телевізором.

7.     Говоріть якомого позитивніше про школу, вчителів та предмети.

1. Виявляйте свою любов до дитини, дайте їй зрозуміти, що ви любитимете її завжди, за будь-яких обставин. Але слідкуйте за тим, щоб ваша любов не перетворилась на вседозволеність, установіть чіткі межі дозволеного і завжди неухильно дотримуйтеся встановлених заборон і дозволів.

2. Повірте у неповторність та оригінальність вашої дитини, у те, що вона унікальна, єдина така у світі. Вона не може бути чиєюсь копією, зокрема вашою. Тому не варто вимагати від дитини повторення ваших досягнень, наслідування ваших здібностей і талантів. Дайте право своїй дитині прожити власне життя і досягти своїх результатів, своєї мети.

3. Приймайте дитину такою, якою вона є, зі всіма своїми вадами та чеснотами. Підкреслюйте її сильні сторони, але її вчинки оцінюйте об”єктивно. Оцінюйте не саму дитину, а тільки її вчинки. Частіше хваліть дитину за її досягнення, порівнюйте їх з попередніми досягненнями самої дитини, але ні в якому разі не з досягненнями інших дітей.

4. Дайте вашій дитині більше самостійності, не забирайте у неї право на помилку, адже, виправляючи свої помилки, дитина вчиться.. Краще порадьте їй, як вчинити правильно, й обов”язково аргументуйте свої думки. Розкрийте дитині наслідки її майбутнього вчинку і потім надайте право вибору.

5. Ніколи не погрожуйте дитині, просто розкажіть їй, що ви змушені будете зробити в тому разі, якщо вона обере небажаний для неї і для оточення спосіб поведінки. Завжди дотримуйтесь цього рішення, якщо вже ви його прийняли. Каяття дитини прийміть з радістю, з полегшенням, але покарання не варто відміняти, адже вчинок вже зроблено, і покарання теж буде заслуженим. Покажіть і розкажіть дитині, як важко вам тепер це робити, і радійте разом з дитиною з того, що більше вам ніколи не доведеться її карти, бо вона зрозуміла свою неправоту.

6. Дотимуйтесь єдності вимог у сім”ї, інакше дитина навчиться пристосовуватись і обманювати.

7. Ніколи не з”ясовуйте стосунків у присутності дитини. Виникнення дитячих неврозів має тісний зв”язок із негативною дією сварок між батьками  у присутності дітей. Не маніпулюйте дитиною у власних інтересах, особливо коли вона це бачить і чує.

8. Чітко встановіть права і обов”язки дитини у сім”ї (відповідно до її віку та можливостей), покажіть їй, що вона рівноправний член родини і також має право брати участь у сімейній раді.

9. Не соромтеся визнати перед дитиною свою помилку чи неправоту, попросити у неї вибачення. Покажіть їй, що ідеальних людей не існує і ви також можете помилятися.

10. У спілкуванні уникайте наказових форм дієслів.

11. У конфліктній ситуації уникайте “ти – висловлювань”, замінюючи їх “я – висловлюваннями”:

     Ти знову розкидав іграшки! – Я так втомилась на роботі, невже мені доведеться ще й іграшки складати? Здається це твій обов”язок.

     Ти не любиш мене! – Я знаю, що ти мене любиш, просто зараз трохи сердишся на мене, давай вибачимо один одному і помиримося.

     Ти знову погано їси! – Невже я зовсім не вмію готувати? Як шкода що моя їжа несмачна.

12. Уникайте абстактних висловів, що не описують конкретної ситуації:

·        Скільки разів тобі казати!

·        Ти знову...

·        Коли ж ти навчишся?

·        Ти все робиш не так!

13. Дитина – ваше дзеркало! Вона на підсвідомому рівні засвоює і копіює ваші правила поведінки та моральні норми.

ПОРАДИ БАТЬКАМ ПЕРШОКЛАСНИКІВ

1. Вранці будіть дитину спокійно, з усмішкою та лагідним словом. Не згадуйте вчорашні прорахунки, особливо мізерні, не вживайте образливих слів.

2. Не підганяйте дитину, бо розрахувати час – це ваш обов¢язок.

3. Не відправляйте дитину до школи без сніданку: у школі вона багато працює та витрачає сили.

4. Збираючи дитину до школи, побажайте їй успіхів, скажіть кілька лагідних слів, без зауважень: “Дивись, поводся гарно”, “Щоб не було поганих оцінок!”.

5. Забудьте вислів: “Яку оцінку ти сьогодні отримав?”. Зустрічайте дитину спокійно, не сипте на неї тисячу запитань, дайте їй розслабитися (згадайте, як вам важко після робочого дня). Коли дитина збуджена і хоче з вами чимось поділитись, вислухайте її.

6. Якщо дитина замкнулась, щось її турбує, не наполягайте на поясненні її стану, нехай заспокоїться, тоді вона все сама розповість.

7. Зауваження вчителя вислухайте не в присутності дитини. Вислухавши, не поспішайте влаштовувати сварку. Говоріть з дитиною спокійно.

8. Після школи дитина не повинна одразу сідати за виконання завдань, а 2 – 3 години має відпочити. Найкращий час для виконання домашніх завдань з 15 до 17 години.

9. Не можна виконувати завдання без перерви. Через кожні 15 – 20 хв. треба відпочивати 10 хв.

10. Під час виконання завдань не стійте над дитиною, давайте їй можливість самостійно працювати. А якщо вже потрібна допомога – без крику, спокійно, з похвалою та підтримкою, вживаючи слова: “не хвилюйся”, “ти все вмієш”, “спробуймо поміркувати разом”, “згадай як пояснював вчитель”.

11. У спілкуванні з дитиною не вживайте умовностей: “Якщо ти добре вчитимешся, то...”. Часом ставлять заважкі умови, і тоді ви можете опинитися у складній ситуації.

12. Протягом дня знайдіть (спробуйте знайти) півгодини для спілкування з дитиною. В цей час головними мають бути справи дитини, її біль, радощі.

13. У сім¢ї має бути єдина тактика спілкування всіх дорослих з дитиною. Всі питання щодо виховання дитини вирішуйте без неї.

14. Завжди будьте уважними до стану здоров¢я дитини, коли її щось турбує. Найчастіше – це об¢єктивні показники втоми чи перевантаження.